(no subject)
Nov. 19th, 2010 01:51 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
cotyaНас в школе заставляли учить, класс четвертый-пятый... сборник "Партія веде". Kак же меня воротило от всех этих "классиков соцреализма"...
Бiля церкви на майданi
Спить Тичина в чемоданi
Так i взяв би кiрпичину
Та й прибив Павла Тичину... :)
А сейчас пошла посмотреть, после комментария "ну всё-таки нет. он очень талантливый поэт, в молодости вообще жёг невероятно. просто его сломали и он стал писать такое".
Никогда бы не подумала, что вот такое, например может быть, его же:
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, —
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім — всі планети.
Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.
Прокинусь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.
1918
О, панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
1915
І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв:
Росіє, Росіє, Росіє моя!
…Стоїть сторозтерзаний Київ,
і двістірозтерзаний я.
Там скрізь уже: сонце! — співають: Месія! —
Тумани, долини, болотная путь…
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,—
не може ж так буть!
Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.
Під регіт і бурю, під грім од повстань
од всіх своїх нервів у степ посилаю —
поете, устань!
Чорнозем підвівся, і дивиться в вічі,
і кривить обличчя в кривавий свій сміх.
Поете, любити свій край не є злочин,
коли це для всіх!
1919
Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори...
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б'ється і б'ється в грудях...
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся?
Єсть там люди — й зросли у степах, —
Що не люблять, не вміють ридати,
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах... —
Не бував ти у наших краях.
***
До кого говорить?
Блок у могилі. Горький мовчить.
Рабіндранате-голубе!
З далекої Бенгалії
прилинь до мене на Вкраїну,
Я задихаюся, я гину.
Я покажу такії речі
в однокласовій ворожнечі,
Я покажу всю фальш, всю цвіль
партійно-борчих породіль.
А братні зуби? Дружній зиск?
Гнучка політика, як віск.
Коли б були це генерали,
ми б знали, що робить.
А в гім то й річ, що це кати
однокласовії...
Странное дело: рядом с огромным талантом, силу которого можно сравнить с талантом Сальвадора Дали, был и огромный сюрреалистический страх. Тычина — это изысканный эстетизм, врожденная интеллигентность, которые, бесспорно, помогали, а благородство духа позволяло слышать то, чего не слышат другие. Его взгляд не останавливался на второстепенном, но видел свет и музыку, глаз охватывал космос во всей полноте. И из этого рождалась симфония слова — пересечение звуков, голосов и нот, аккордов. Только ноты эти не он придумывал, а подглядывал там, куда не проникнуть обычному глазу. Не знаю, то или это ад, в который спустился Орфей, то ли рай, к которому столь близок был Данте... Постепенно остались только лозунги... А вместо веры — «так нужно!». Вместо сонетов и октав — декламации, боль... и снова обманчивые декламации. Три смерті Тичини. Епітафія крізь час про «чорного янгола»
Павло Тичина був одночасно художник, музикант і віршар. Отже, й жінок у його житті мусило бути одночасно багато — якщо всерйоз ставитися до того, що у всякого митця має бути своя муза, а муза — це жінка.
Так воно й було. Павло Тичина — найдивовижніший Дон Жуан у нашій літературі. Всі скажуть: Сосюра — так. Ну, Андрухович — легко повірити. Але Тичина! Це був Дон Жуан, якого не помітили. Бо він був не зовсім зрозумілий у своєму донжуанстві, змішаному з донкіхотством...
всі шуми світу він сприймав як музику. Він диригував хором і грав на кларнеті, він чув політ далекої кулі, у трубах водогону й клаксонах авто чув велику терцію. І любив ”гудок паровоза в квінту”. Йому марилися струни ”в глибині землі й надо мною”. На старість він почав глухнути: вухо втомилося чути стільки різної музики. Її смерть змінила поета
http://poetry.uazone.net/tychina/
Тичина Павло Григорович Матеріал з Вікіпедії
Бiля церкви на майданi
Спить Тичина в чемоданi
Так i взяв би кiрпичину
Та й прибив Павла Тичину... :)
А сейчас пошла посмотреть, после комментария "ну всё-таки нет. он очень талантливый поэт, в молодости вообще жёг невероятно. просто его сломали и он стал писать такое".
Никогда бы не подумала, что вот такое, например может быть, его же:
Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух, —
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім — всі планети.
Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.
Прокинусь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.
1918
О, панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги…
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги…
О, панно Інно, панно Інно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги…
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо… шепіт гаю…
О ні, то очі Ваші. — Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив…
1915
І Бєлий, і Блок, і Єсєнін, і Клюєв:
Росіє, Росіє, Росіє моя!
…Стоїть сторозтерзаний Київ,
і двістірозтерзаний я.
Там скрізь уже: сонце! — співають: Месія! —
Тумани, долини, болотная путь…
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея,—
не може ж так буть!
Не може ж так буть, о, я чую, я знаю.
Під регіт і бурю, під грім од повстань
од всіх своїх нервів у степ посилаю —
поете, устань!
Чорнозем підвівся, і дивиться в вічі,
і кривить обличчя в кривавий свій сміх.
Поете, любити свій край не є злочин,
коли це для всіх!
1919
Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори...
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б'ється і б'ється в грудях...
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся?
Єсть там люди — й зросли у степах, —
Що не люблять, не вміють ридати,
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах... —
Не бував ти у наших краях.
***
До кого говорить?
Блок у могилі. Горький мовчить.
Рабіндранате-голубе!
З далекої Бенгалії
прилинь до мене на Вкраїну,
Я задихаюся, я гину.
Я покажу такії речі
в однокласовій ворожнечі,
Я покажу всю фальш, всю цвіль
партійно-борчих породіль.
А братні зуби? Дружній зиск?
Гнучка політика, як віск.
Коли б були це генерали,
ми б знали, що робить.
А в гім то й річ, що це кати
однокласовії...
Странное дело: рядом с огромным талантом, силу которого можно сравнить с талантом Сальвадора Дали, был и огромный сюрреалистический страх. Тычина — это изысканный эстетизм, врожденная интеллигентность, которые, бесспорно, помогали, а благородство духа позволяло слышать то, чего не слышат другие. Его взгляд не останавливался на второстепенном, но видел свет и музыку, глаз охватывал космос во всей полноте. И из этого рождалась симфония слова — пересечение звуков, голосов и нот, аккордов. Только ноты эти не он придумывал, а подглядывал там, куда не проникнуть обычному глазу. Не знаю, то или это ад, в который спустился Орфей, то ли рай, к которому столь близок был Данте... Постепенно остались только лозунги... А вместо веры — «так нужно!». Вместо сонетов и октав — декламации, боль... и снова обманчивые декламации. Три смерті Тичини. Епітафія крізь час про «чорного янгола»
Павло Тичина був одночасно художник, музикант і віршар. Отже, й жінок у його житті мусило бути одночасно багато — якщо всерйоз ставитися до того, що у всякого митця має бути своя муза, а муза — це жінка.
Так воно й було. Павло Тичина — найдивовижніший Дон Жуан у нашій літературі. Всі скажуть: Сосюра — так. Ну, Андрухович — легко повірити. Але Тичина! Це був Дон Жуан, якого не помітили. Бо він був не зовсім зрозумілий у своєму донжуанстві, змішаному з донкіхотством...
всі шуми світу він сприймав як музику. Він диригував хором і грав на кларнеті, він чув політ далекої кулі, у трубах водогону й клаксонах авто чув велику терцію. І любив ”гудок паровоза в квінту”. Йому марилися струни ”в глибині землі й надо мною”. На старість він почав глухнути: вухо втомилося чути стільки різної музики. Її смерть змінила поета
http://poetry.uazone.net/tychina/
Тичина Павло Григорович Матеріал з Вікіпедії
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2010-11-19 06:59 pm (UTC)краще з"исты кырпычину ниж учить павла тычину)))
no subject
Date: 2010-11-19 07:18 pm (UTC)Кстати, мне лично повезло, что его когда-то понизили в должности - "как министр образования он не подписал приказ о том, что родители имеют право выбирать, будет ли их ребенок учиться на украинском или нет."
Мне и так в школе было довольно хреново, а если бы еще и язык надо было менять... спасибо партийным деятелям за мою математику и физику на русском :)
A довольно неплохое знание украинского пригодилось в жизни буквально считанные разы... вот, раннего Тычыну оценить в оригинале, разве что :)
no subject
Date: 2010-11-19 10:45 pm (UTC)Я для себя еще и Маяковского открыла недавно или, вернее, стала совсем по другому к нему относиться вот после этого стихотворения
Долг Украине
Знаете ли вы украинскую ночь?
Нет, вы не знаете украинской ночи!
Здесь небо от дыма становится черно,
И герб звездой пятиконечной вточен.
Где горилкой, удалью и кровью
Запорожская бурлила Сечь,
Проводов уздой смирив Днепровье,
Днепр заставят на турбины течь.
И Днипро по проволокам-усам
Электричеством течет по корпусам.
Небось, рафинада и Гоголю надо!
Мы знаем, курит ли, пьет ли Чаплин;
Мы знаем Италии безрукие руины;
Мы знаем, как Дугласа галстук краплен...
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ -
Тем, кто рядом, почета мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
Кроме двух прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченка, -
Ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут - зардеется розой
И выдвинет аргумент новый:
Возьмет и расскажет пару курьезов -
Анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
На Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах-лексиконах алых,
- Эта мова величава и проста:
,,Чуеш, сурмы загралы, час расплаты настав..."
Разве может быть затрепанней да тише
Слова поистасканного ,,Слышишь"?!
Я немало слов придумал вам,
Взвешивая их, одно хочу лишь, -
Чтобы стали всех моих стихов слова
Полновесными, как слово ,,чуеш".
Трудно людей в одно истолочь,
Собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет, мы не знаем украинской ночи.
1926г.